Одна з найпоширеніших на культурі хвороб, яка добре відома кожному аграрію і з проявом якої в своєму посіві він може стикнутися не лише навесні, а й восени, — це борошниста роса. Її здебільшого вже навчились контролювати, тому особливих проблем із нею ніби й немає. Адже не потрібно бути академіком, щоб її діагностувати — це може зробити кожен із вас. Тож не акцентуватимемо на ній увагу, а лише відзначимо кілька нюансів, які є важливими, а отже, вартими уваги.
Рівень втрат врожаю від цієї хвороби варіює в межах від 5 до 50%. Як ви вважаєте, чому такий великий діапазон втрат, від чого це залежить?
Спробуємо вгадати хід ваших думок. Напевно, ви відповісте так: що більша площа зараження листків, то більші втрати. Насправді це стосується будь-якої хвороби.
Та конкретно щодо борошнистої роси ситуація дещо інша: на відміну від інших патогенів, її збудник має найкоротший цикл розвитку. Від моменту зараження до утворення першого покоління його спор минає лише тиждень, тоді як деякі хвороби потребують для цього значно більше часу. Наприклад, для розвитку септоріозу тривалість періоду від моменту зараження ним рослини до утворення першого покоління спор становить 5-6 тижнів. За такий самий час борошниста роса може утворити принаймні 5 поколінь спор.
Відповідно, її шкодочинність залежить від погодно-польових умов: якщо вони сприятливі для її розвитку в посіві, то вона поширюється миттєво як спалах. І навпаки — рівень її шкодочинності за невідповідних для розвитку умов може й не зростати.
Борошниста роса є спеціалізованим паразитом. Попри те, що вона заражує різні злаки, вона має багато спеціалізованих форм захворювання. Зокрема, є такі форми, що уражують овес, пшеницю, ячмінь. Причому ячмінна форма менш агресивна за пшеничну.
Тож від того, який попередник був на вашому полі, залежить форма борошнистої роси. Так, ячмінна — може уражувати пшеницю, проте вона менш агресивна, і навпаки. Чим іще вона відрізняється від решти фітопатогенних грибів? У переважної більшості таких грибів міцелій міститься всередині уражених рослин (стебла, листки, коріння), а в борошнистої роси майже увесь він — на поверхні рослин.
Якщо листок уражений борошнистою росою, то 95% патогену перебуває на поверхні та 5% — усередині рослини (задля споживання ним її поживних речовин). Це — унікальна особливість борошнистої роси.
Як ви вважаєте, чому цей фітопатоген не хоче повністю проникати всередину рослин? Справа в тому, що борошниста роса здатна живитися тільки на живих зелених рослинах. Тобто, поки рослина-господар зелена, доти живе й гриб. Як тільки рослина починає жовтіти та всихати, патоген-паразит починає гинути.
Також він не здатен розмножуватися на ослаблених посівах та на рослинних рештках. Тому він не виділяє токсинів і жодним чином не намагається швидко вбивати рослину. Якщо це насправді так, тоді виникає наступне питання: чим борошниста роса шкодить рослині? Як і будь-який паразит, вона відбирає в рослини поживні речовини, а також нальотом свого міцелію затіняє листкову поверхню рослини, порушуючи фотосинтез.
Є ще один момент, про який майже ніхто не згадує:
борошниста роса в десятки разів збільшує випаровування води рослиною. Яким чином? Пояснення просте: рослина має продихи, і якщо вологи в ґрунті недостатньо, то рослина здатна закривати їх, таким чином фізіологічно зменшуючи коефіцієнт транспірації. Як ви вважаєте, скільки води випаровує уражений листок рослини порівняно зі здоровим? Мінімум у десятки разів!
Більше того — цей процес рослина не контролює. Тож борошниста роса призводить до суттєвих втрат води рослиною і функціонує за принципом роботи пилососа: висмоктує вологу з ґрунту за допомогою рослини. Тож, відбираючи вологу в рослини, особливо в регіонах, де її запаси малі, хвороба спричинює недобір урожаю зерна, адже пшениця в умовах посухи не може сформувати заплановану кількість урожаю.
Далі для вас таке логічне запитання. Для того, аби хвороба розвивалася, потрібно, щоб вона звідкілясь «прилетіла». А чи відбувається збільшення кількості спор борошнистої роси на стерні?
У борошнистої роси є два типи спор, які формуються синхронно: одні з них — безпосередньо на поверхні листків (білі спори в ланцюжках), другі — чорні кулястої форми. Як ви вважаєте, навіщо цій рослинній «болячці» два типи спор і чому вона не може обійтися якимось одним?
Справа в тому, що білі спори (ланцюжкові) є нежиттєздатними й відмирають протягом 10 діб, якщо не встигли заразити рослину. Ті ж, що утворюються у формі чорних кулястих тіл, є життєздатнішими: вони здатні зимувати. Але їх значно менше і вони мають меншу «летальну» здатність. Відповідно, протягом літа зараження відбувається білими спорами, а навесні — чорними, що перезимували у вигляді кульок на поверхні стерні.
Які ж джерела поновлення інфекції у борошнистої роси? У ґрунті її бути не може, то що ж слугує «колискою» патогену?
Ви можете відповісти: «дикі злаки», але це не так, тому що, як згадувалося вище, — це спеціалізована хвороба. І та патогенна форма, яка вилетить, приміром, із пирію, не пристосована для того, аби прогресувати на пшениці. Також збудник борошнистої роси не розвивається у формі насіннєвої інфекції. Основним джерелом ураження хворобою є чорні спори (конідії), які попадають на листки культури й здатні перезимовувати. Інший варіант зберігання інфекції — падалиця та стерня.
Відповідно, ця хвороба починає заражувати культуру восени, а навесні — прогресувати.
Контролювати її можна шляхом поліпшення селекції, обираючи стійкі сорти пшениць. Але тут також є нюанси, адже стійкість рослин до однієї хвороби не контролюється стійкістю до іншої, тому в принципі це можливо, проте дуже й дуже складно. Вчені експериментально-дослідним методом установили, що внесення силікату кальцію значно підвищує природну стійкість пшениці до борошнистої роси.
Г. Жолобецький
Залишити коментар
You must be logged in to post a comment.