Максим Бернацький, впевнений, що це не тільки моя думка, що він дуже впевнено і методично увійшов в систему комунікацій в «СкаЖеному агрономі». На мій превеликий подив, я про цю людину і про його справу знав дуже мало. Коли запитав Ларису Бондаренко: з ким провести інтерв’ю для сайту, вона однозначно порекомендувала Максима Бернацького.

СА: Розумні люди досить зайняті, їм потрібен якийсь інструмент для комунікації один з одним. Чим для вас виявився «Скажений Агроном»? Криза «Скаженого Агронома». Після недовгої ейфорії, з різних сторін, від «досвідчених агрономів» надходили думки, що тематика дрібніє, що з’явилося багато дурних питань, багато дрібноти, немає фундаментальності.

МБ: До появи «СкаЖеного агронома» я не знав жодного ресурсу обміну професійними думками у великому сільському господарстві. Знаю, що якісні конференції є у ​​мисливців і рибалок, любителів з шістьма сотками. Але у професіоналів своєї спільноти не було. Тому появу «СкаЖених» я зустрів з великим ентузіазмом.
Що стосується кризи … Спочатку прийшли «зубри». Але поява великої кількості учасників, відповідно, знизила і середній рівень знань, що позначилося на якості питань. Звідси і докори. Значить є якесь нуртування, якесь «невдоволення» певних людей. Я, зізнатися, і сам часто всередині обурююся примітивності питань, точніше, небажанню деяких учасників професійної комунікації звернутися до відкритих джерел, щось прочитати, отримати якісь відповіді на свої питання. Ні, багато хто вважає, що на це не потрібно витрачати час, можна задати питання в групі і отримати миттєву відповідь. Справа в тому, що в цьому примітивному «спілкуванні» криється велика помилка. Якщо ти поставив примітивне питання, ти отримаєш примітивну відповідь …
Це ми зараз обговорили одну сторону, а якщо стати на позицію іншої сторони, то, у деяких «експертів» з’являється бажання покомандувати, повчати … Час показав, що здорове суспільство завжди знайде баланс. Так сталося і з «СкаЖеним Агроном»: люди зі слабкими знаннями стали більше прислухатися до думки своїх колег, а «експерти» стали більш толерантними, більш відкритими. Ну, і є, звичайно, проблема освоєння «матчасті» … адже що може бути простішим, перш ніж поставити своє запитання, спочатку внести його в пошук групи і отримати десятки діалогів, які вже відбулися на цьому майданчику.

СА: Максиме, де і коли ви народилися …

МБ: 28/11/72. в Києві. Проте виріс у селі. Батько, послідовно, від головного інженера радгоспу дійшов до дуже великих посад. Жили спочатку у Житомирській області. Там, батько працював, як я вже сказав керівником великого радгоспу.  З часом ми опинилися на Полтавщині в Глобинському районі. Там, батька відразу призначили директором дуже великого насінницького радгоспу. Підприємство входило у всесоюзне об’єднання «Сортнасіннєовоч» і займалося вирощуванням сільськогосподарських культур, а також квітів. В сезон там працювало більше 1200 чоловік, а номенклатура найменувань продукції була дуже широкою.

СА: Тато – керівник радгоспу, а чим, в той час, займався його син? Практично, ми можемо говорити, що сільськогосподарське виробництво якось вплинуло на ваш вибір професії чи ні?! Адже, багато молодих людей мріяли виїхати з села в місто?

МБ: Треба відразу сказати, що тоді була інша країна, де про своє майбутнє сильно замислюватися не треба було. Закінчив навчання, і пішов вчитися туди, де мені було цікаво, а саме на історичний факультет педагогічного інституту. Вступав я своєрідно. Того року в інституті проводили експеримент. Було визначено список вчителів, оцінки яких на шкільних іспитах бралися як оцінки на вступних. Таким чином, отримавши «відмінно» на випускному іспиті, я одночасно здав і вступний. З урахуванням медалі, питання зарахування стало чисто технічним. Знаючи про це, я зі спокійною душею, на літо пішов працювати помічником комбайнера (це був мій третій сезон). Коли прийшла дата іспиту – я відпросився на день «вступити до інституту», і повернувся на роботу вже студентом!

З чотирьох років я на тракторах і комбайнах разом з батьком. Приблизно у сьомому класі я не те що знав всі культури, що були на навколишніх полях, а й цілком впевнено розрізняв їх за сходами. А першу зарплату (в касі радгоспу, з відомістю, як годиться) за роботу в полі я отримав у вісім років, навчаючись у другому класі.

СА: І, все-таки, чи пам’ятаєте свій перший сільськогосподарський досвід, свій перехід від чистого гуманітарія до першої реальної діяльності в сільському господарстві?

МБ: Життя в селі не може не дати привід контактувати з професією цієї сфери. З чотирьох років я на тракторах і комбайнах разом з батьком. Приблизно у сьомому класі я не те що знав всі культури, що були на навколишніх полях, а й цілком впевнено розрізняв їх за сходами. А першу зарплату (в касі радгоспу, з відомістю, як годиться) за роботу в полі я отримав у вісім років, навчаючись у другому класі. Всі учні нашої школи (крім першого класу) збирали помідори, інші овочі та отримували за це плату. Як зараз пам’ятаю, за сезон вийшло двадцять з чимось рублів. (Буханець білого хліба тоді коштував 22 копійки). У старших класах, як уже говорив, працював помічником комбайнера. Виходить, що я від сільського господарства ніколи не відходив. Щоправда, після свого першого інституту, працював в школі звичайним учителем історії. Дуже цінний життєвий досвід спілкування з різноманітною аудиторією. Паралельно продовжив свою освіту, вступивши до Київського національного університету імені Тараса Шевченка на юридичний факультет. І знову ж паралельно почав працювати на підприємстві, що згодом стало основою нашого бізнесу з виробництва насіння. Так що, з сільським господарством я перервав своє стосунки на дуже короткий термін.

СА: Дуже стрімко в нашій розмові ми підійшли до теми реальної, практичної бізнес-діяльності в сільському господарстві. Як це все починалося?

МБ: Більше 20-ти років тому, в 1997 році ми почали займатися «шляхетним посередництвом». Ми купили насіння батьківських компонентів в борг в Інституту кукурудзи «Земун Поле», (тоді це ще була Югославія) , роздали їх насіннєвим господарствам. У той час, господарства традиційно забрали в розрахунок свою частину насіння, насіннєвий завод свою. Від всього валу, у нас залишалося 15% насіння. В один з перших років я наїздив за сезон 95 тисяч кілометрів (!). Ось, такий був веселенький бізнес. Довго так тривати не могло, тому було прийнято рішення створити власні потужності з доопрацювання насіння. У перший рік нам не вдалося отримати необхідну схожість насіння, але ринок був порожнім і він поглинув наше некондиційне насіння. Тим більше, що справжню якість насіння ми не приховували, в документах вказувалася реальна схожість. Та й ціна була адекватною. З югославами ми не змогли розрахуватися, але тим не менше, на наступний сезон нам дали насіння в три рази більше. Потім ми дізналися причину такого рішення – під час обговорення питання про кредит, фахівець Інституту «Земун Поля» який консультував нас, ми задали таке питання: яку частину доходу це підприємство вкладає у виробництво і розвиток? Він подумав, і відповів: – все, всі 100%. Ми їх не підвели, хоча, змогли розрахуватися з ними тільки на третій рік нашого господарювання. Випадало дуже багато чому вчитися: і аграрній справі, і менеджменту, і реальній юриспруденції. Першу зарплату я отримав лише в кінці 1999 року.

СА: Максиме, ви як думаєте, 20 років тому були гірші гібриди, ніж зараз? Адже, ті гібриди мали дуже пристойний потенціал?

МБ: Прогрес селекції невблаганний, і ми це бачимо зараз. Старі гібриди програють завжди. Тому, будь-якому агроному або фермеру треба весь час знаходитись в пошуку нового посівного матеріалу. На мій погляд, певна небезпека полягає в звиканні агронома до певного гібриду. Я ж вважаю, що кожен сорт чи гібрид це інструмент. А інструмент з різним ступенем інтенсивності, але зношується. Тому з сортами треба прощатися без жалю, як тільки з’явилося щось нове і більш якісне. Треба пробувати нові перспективні гібриди на своїх полях, дивитися посіви у сусідів, не пропускати демонстраційні ділянки насіннєвих компаній.

СА: Питання до тебе, Максиме, як до історика. Чи тільки ваша наполегливість та бізнес-удача допомогли запустити процес, чи були в тому часі й інші чинники, які мали позитивний вплив на українське сільське господарство?

МБ: Бізнес-удача безумовно присутня. Я переконаний, що сьогодні з тим рівнем знань, що був тоді у нас, починати щось подібне – абсолютна авантюра. Тоді був дуже складний, але важливий час. Змінювався сам уклад сільського господарства. За дуже короткий час на всіх, хто працює на землі накотилась просто величезна хвиля спеціалізованої інформації. Нові генетики, засоби захисту, сільгоспмашини, … технології. Все це було абсолютно новим, або значно відрізнялося від звичного. Напевно, ми вчилися трохи швидше за інших і не економили на розвитку свого підприємства.
Що стосується глобальних процесів, то мені здається, що тоді, на рубежі століть, були прийняті, на ті часи, революційні рішення щодо реформування української сільськогосподарської галузі. Якщо говорити просто: були скасовані колгоспи і введено єдиний сільськогосподарський податок. Тобто, колективні підприємства були замінені приватними, а введення єдиного сільськогосподарський податок фактично врятували галузь від розпаду. І всі знають, як в Україні працює «моє» і як «наше».

СА: Ми весь цей час говорили про твої організаційні здібності, про бізнесмена Максима Бернацького. Але, в групі «СкаЖений Агроном» тобі дуже легко було відразу зайняти експертну позицію серед агрономів. А, ми розуміємо, що в цій професії в середовищі професіоналів, можна дуже швидко «засвітити» свою порожнечу. Спільнота агрономів приймає тебе за «свого», чому ?!

МБ: По-справжньому в професію агронома я став занурюватися з головою з 2003 року. Троє власників розділили між собою обов’язки за інтересами. Один любить будівництво, він зайнявся в нашій справі інфраструктурою, другий, батько – фахівець високого класу по сільськогосподарській техніці … дуже багато машин для нашого господарства він сконструював і побудував сам. Ну, а мені, крім «штабної» роботи дісталася і агрономія! Довелося серйозно занурюватися в цю тему, багато чому вчитися. У нашому господарстві деякий час працював агроном Іван Степанович Прокопенко – велика і розумна людина, чудовий агроном! Багато аспектів агрономічної культури я прийняв від нього. Практичний, технологічний аспект землеробства – це від батька. Ну, а формування, найбільш загальні принципи в роботі на землі – це в значною мірою заслуги людини-легенди – Моргуна Федора Трохимовича.
На практиці ж все вилилося у кілька років проб і помилок. Пам’ятаю, періодично було відчуття, що досвід конкретного року повністю перекреслював досвід і напрацювання попереднього. Поки на практиці від початку і до кінця не були пройдені всі етапи технології по кожній культурі і в різних виконаннях – доти не можна говорити про якісь уміння. Іншими словами – крім обов’язкових теоретичних знань необхідно накопичити свій особистий банк помилок, і зробити з них правильні висновки. Саме у мене початок був 2003-го, а перший результат, який сподобався у 2007-му. Потім було багато експериментів з технологіями землеобробки. Від класики до ноу-тіллу. В результаті сьогодні ми зупинилися на комбінації глибокого розпушування, стрип-тілла і ноу-тілла. І все це в межах однієї сівозміни.

Для себе – ми працюємо з насіннєвими матеріалами виключно вітчизняного походження і не тому, що ми великі патріоти (хоча, і це не виключаю). Основна причина в тому, що хороша українська селекція, яка створює свій, оригінальний продукт, все-таки є. Це не говорить про те, що вся українська селекція хороша – є і дуже погана, яка не має ніякої економічної перспективи!

СА: Ми весь час у розмові «крутимось» навколо вашого господарства. Ви не могли б кілька слів розповісти про нього?

МБ: Спочатку основною ідеєю було професійне виробництво насіння. Насінництво як бізнес. Поступово, у міру накопичення знань і досвіду, ми розширювалися і ускладнювалися. Спершу власне доопрацювання насіннєвого матеріалу, потім вихід на землю і вирощування насіннєвого матеріалу. Потім збільшення кількості культур в роботі і отримання права на виробництво еліти. Зараз – робота з оригінальним насінням, участь в селекційній програмі і розвиток власного бренду. Іншими словами, на сьогодні ми своїми силами забезпечуємо повний цикл насінництва: від первинних стадій насінництва, до насіння, що потрапляє в сівалку нашого замовника.
Основні культури в насінництві – кукурудза (її більше за інші, разом узяті) пшениця озима, ячмінь озимий, горох і соя. Окремий вид діяльності – виробництво кондитерського соняшнику. В цілому – насіннєві посіви займають не більше 40% загальної площі господарства. Так як ми зацікавлені в стабільному і якісному насінництві – за три роки були відроджені всі доступні на наших полях системи зрошення.
Що стосується матеріальної бази – сьогодні ми купуємо ту техніку, яку хочемо, а не ту, яку можемо. Особливо це стосується спеціалізованих механізмів, що застосовуються в насінництві. Намагаємося стежити за всіма новинками в цій галузі.
Якщо повернутися до агрономії, в сівозміні ми для себе обрали пятипільну систему, яка зарекомендувала себе як з економічної, так і з агрономічної точки зору: це кукурудза -соняшник – кукурудза – бобові культури (соя, нут, горох) – стерня (ячмінь, пшениця). Разом: 40% – кукурудза, 20% – соняшник, 20% – 20% і стерня – бобові культури.

СА: Трохи докладніше зупинимося на насінництві. По насінню ваше господарство працює з іноземними матеріалами (батьківські форми)?

МБ: Насіння іноземної селекції ми виробляємо тільки на замовлення.
Для себе – ми працюємо з насіннєвими матеріалами виключно вітчизняного походження і не тому, що ми великі патріоти (хоча, і це не виключаю). Основна причина в тому, що хороша українська селекція, яка створює свій, оригінальний продукт, все-таки є. Це не говорить про те, що вся українська селекція хороша – є і дуже погана, яка не має ніякої економічної перспективи!
По пшениці, наприклад, ми працюємо з Селекційно-генетичним інститутом (м. Одеса). У них є спостережуваний прогрес в селекції, і мало хто зрівняється з їх сортами в посушливих умовах. Щодо кукурудзи – це Інституту зернового господарства в Дніпрі (у нас з ними спільна і дуже продуктивна робота). Як за обсягом, так і за якістю їх селекція має виразно європейський рівень! Наведу такий факт. ДАУ Сідс в деяких своїх гібридах використовує батьківські лінії дніпровської селекції. І, до речі, дуже сумлінно платить роялті.
На жаль, в Україні ринок насіння має величезну кількість проблем – від підробки насіння і контрабанди, до відсутності реального контролю якості продукту.

СА: Яке ваше ставлення до фальсифікату і чим цей “шабаш” закінчиться?

МБ: Фальсифікованого насіння стає все більше на українському ринку. І б’є це, в першу чергу, по зарубіжній селекції, так як саме їх продукція основний об’єкт фальсифікації. Але страждаю і я, так як покупець фальсифікату часто просто не хоче платити за насіння багато – а це мій покупець. Держава, а саме у неї владні важелі, від боротьби з цим явищем самоусунулася. Фальсифікат буде тиснути на ринок дорогого насіння, це зрозуміло! Але він в довгостроковій перспективі шкідливий всім – і легальним виробникам, і споживачам. До слова, кілька років тому я звернув увагу на деяких покупців, які вибирали насіння не за гібридами і їх характеристиками, а за зовнішнім виглядом насіння. Що це означає? Це означає, що вони купували його для «перейменування» в більш дорогі продукти. Зараз такі «покупці» зникли, але співпало це з початком виробництва насіння іноземної селекції в Україні.

СА: Відразу ж питаннячко, щоб ми його не забули обговорити. Від агрономів, які купують насіння іноземної селекції часто чуємо питання: мені не потрібне насіння імпортної селекції, вироблене в Україні. У чому тут проблема по-вашому.

МБ: Мабуть, правильну відповідь знають у самих компаній. Мені ж здається, що самі компанії самі дискредитували насіння українського виробництва, встановивши на нього нижчу ціну, тим самим знизивши його статус. Цілком можливо припустити, що в перші роки виробництва, поки фахівці не наберуться необхідного досвіду, можливі деякі проблеми з якістю насіння. Але проблемні партії повинні бути відібрані на етапі контролю та, відповідно, не потрапити на ринок.

СА: Насіння яких культур ви б порекомендували купувати саме української селекції?

МБ: Значна частина українських агрономів насторожено ставиться до насіння вітчизняної селекції. Проблема в тому, що в даному випадку необхідно вибирати не тільки сорт / гібрид, але і виробника насіння. За своїми підходами до роботи – рівень виробників відрізняється надзвичайно. Відповідно, як і якість товару. Та й маркетинг вітчизняного насіння далекий навіть від середнього рівня. Але все ж, я б порекомендував купувати сортові культури вітчизняної селекції – пшеницю, горох, сою, ячмінь. З гібридної – кукурудзи, але тільки у тих, хто працює на ринку давно і користується сучасною селекцією.

СА: Максиме, ми плідно попрацювали, цілком очевидно, що публікація цього інтерв’ю буде цікава багатьом людям. Особисто я для себе зробив сьогодні відкриття дуже цікавого, співрозмовника, Людини, за що вдячний вам. У нас з’являється така маленька традиція: передавати естафету лідерів. Кого б ви порекомендували для інтерв’ю зі свого боку?

МБ: Тут відповідь проста. Мабуть – це Андрій Барабанов, мені подобаються його відповіді в пабліку на дуже багато запитань; впевнений, що було б дуже цікаво провести подібне інтерв’ю-розмову з Олександром Акуловим; Григорієм Опанасенком – консерватором у найкращому сенсі цього слова, все, про що він говорить, має підставу; а також Петро Рябошапко – потужний технолог-практик.